Віталій Кварцяний: "З командою взаєморозуміння знайшов"

16.06.2019 в 14:26
9821
«Я всіх прилаштувати в клубі не можу»

— Віталію Володимировичу, поділіться, будь-ласка, враженнями від знайомства з командою?
— Хоч ми, тренерський штаб, не довго працюємо з командою, але взаєморозуміння вже знайшли. Футболісти працюють, стараються. Потихеньку, крок за кроком йдемо вперед.

— А як гравці сприймають ваші завдання на тренуваннях? Розуміють чого ви від них вимагаєте?
— Запитуйте у них. У мене ні до кого немає претензій. Такого, щоб хтось удавав, що працює, чи тренувався без бажання, я не помітив. Навпаки, бачу, що всі хочуть і вміють грати. А про їхню виконавчу майстерність та кваліфікацію можна буде говорити після спарингів на словенському зборі.

— А є футболісти, з якими співпрацювали раніше?
— Так склалося, що цей регіон поповнювався не багатьма гравцями з Волині. Василя Сачка, наприклад, я давно знав і запросив до себе помічником. З Русланом Костишиним ми добре знайомі, адже він досвідчений гравець. Решту футболістів та їхні можливості я знав по матчах проти «Волині», а також по зустрічах, що транслювалися телебаченням.

— До речі, якщо ми вже загадали про помічників, то скажіть, окрім Вадима Лазоренка та Василя Сачка, у вашому штабі могли опинитися інші фахівці?
— У мене з Лазоренком та Сачком була домовленість: якщо будуть варіанти, то я про них не забуду. Так і зробив. Я маю багатьох колег і друзів у футбольному світі, але задовольнити прохання і побажання всіх не можу. Шкодую, але тут від мене мало що залежить.

— А як взагалі виникла така пропозиція — очолити криворізький «Кривбас»?
— Зважаючи на те, що я був перед цим дискваліфікований, такий варіант дуже непоганий. Клуб має хорошу історію, дав вітчизняному футболу багатьох гравців, тут розвинена інфраструктура. До того ж, мені було цікаво — як представнику західного краю — спробувати свої сили в регіоні, який можна назвати південно-східним. Колись, до речі, подібні кроки робив Мирон Маркевич. До того ж, керівництво клубу — футбольні люди: за цей тиждень я побачив, що вони цікавляться футболом і переживають за нього, приходять на тренування, на спаринги. Тому не жалкую, що пристав на цю пропозицію.

«Нинішньому керівництву луцький футбол до…»

— А як сприйняла таке рішення ваша сім’я? Все-таки останні років десять ви жили у Луцьку…
— Тринадцять, якщо бути точним. Дружина до моєї роботи вже звикла. Хочеш не хочеш — мусиш бути у роз’їздах. Є пропозиції — приймай, адже хороших тренерів в Україні багато, а клубів мало. Тому відмовлятися я, напевно, не мав морального права. З подякою прийняв пропозицію «Кривбасу» і тепер, на знак вдячності, хочу передати свої знання і досвід цій команді. На господарстві у Луцьку залишається мій син. Восени він, до речі, піде працювати в дитячу спортивну школу, оскільки з «Волині» його звільнили разом зі мною.

— Чому?
— Він працював у молодіжній команді. Однак туди взяли фахівців не луцьких, а приїжджих, які не переживають за місцевий футбол. Можете так і написати: луцький футбол їм до лампочки.

— Складно повірити, що такі негаразди могли з’явитися з приходом Анатолія Дем’яненка…
— До чого тут він? Я говорю про тренерів дублю. Резерв — це одна зі складових клубу. В період, коли я працював у «Волині», там було багато своїх вихованців, активно залучалися діти. Є ще один важливий момент: у «Шахтарі», «Динамо», «Дніпрі», «Кривбасі», зокрема, не забувають про людей, які колись вкладали свою душу в дітей, пам’ятають про них, не виганяють. А в Луцьку такого немає. Там фахівців хочуть забути, а історію поховати. І ті люди, які зараз прийшли до керівництва клубу, прагнуть розпочинати зовсім нову історію.

— Вам як батькові, напевно, це болючіше вдвічі…
— Звичайно! Бояться навіть прізвища Кварцяний у клубі, а я все-таки там пропрацював загалом понад двадцять років.

— Про «Кривбас» у вітчизняних футбольних колах склалося тверде переконання, що це додаток дніпропетровського «Дніпра». Вас це не насторожувало?
— Та ні. Є чутки, а є факти — в команді працюють ті, що мають контракти з клубом. Зовнішня інформація довкола футболу для мене не має значення.

— Часто-густо на вітчизняних теренах ми стикаємося з випадками, коли керівники втручаються у тренувальний процес, керують діями команди, особливо не тямлять у тактиці і це при тому, що саме тренер несе відповідальність за результат. Чи ви матимете так звану тренерську свободу?
— Мені поки що ніхто нічого не забороняв. Ініціатива у запрошенні того чи іншого футболіста йтиме від мене, а ось чи можливо буде придбати його — вирішуватиме керівництво. Якщо ви маєте на увазі так званий карт-бланш, то так — він у мене є і мене цілком влаштовує. Хоча від відповідальності за того гравця, якого я запрошуватиму, мене ніхто не звільнятиме.

«Після телебачення зміню свою поведінку»

— Віталію Володимировичу, а як пройшли у вас ці півроку, поки ви не працювали тренером? Як почувалися у незвичній для вболівальників ролі експерта на телебаченні?

— По-перше, я дуже задоволений тим, що попрацював три місяці на телеканалі «2+2» (передача «Профутбол» — О.К.), і частково оволодів вашою журналістською професією (сміється). Зрозумів, як це важливо і водночас складно давати оцінку тому чи іншому футбольному моменту. Аналіз дій тренерів, гравців, арбітрів — це дуже важливий досвід для мене (я навіть думаю, що зміню деякі риси своєї поведінки).
У період моєї дискваліфікації в моєму житті стався ще один важливий момент — я почав писати книгу. Все-таки у мене з’явилося багато вільного часу і назбиралося чимало інформації. Я вважаю себе такою людиною, яка може написати серйозний матеріал. Я попрацював з місцевими журналістами, має вийти приблизно двісті сторінок.

— Чимало…
— Плюс буде багато фотографій — з друзями, колегами. Також хочу додати спогади багатьох гравців, з якими я співпрацював — нехай дадуть свою характеристику про мене, який я поганий (сміється). А окрім моєї футбольної кар’єри, додасться ще й період тренерської діяльності.
Поки що, як бачите, є приємний привід відкласти дописування книги, але, думаю, через рік світ її побачить.

— Щоб правильно зрозуміти: це книга про «Волинь» вашої епохи чи про вашу особисту біографію?
— Мою, від найпершого дня народження. Книга для мене цікава тим, що там багато приділяється уваги луцькому футболу. Зараз уже ніхто не заважає написати її так, як хочеться. А були ж стосунки (і досить різноманітні) з обкомом партії, міськкомом, комсомолом. Як вони допомагали розвитку місцевого футболу і як заважали. Про період незалежності, демократії, як податкова тиснула, прокуратура — все буде у цій книзі.

— Назву ще не придумали?
— Придумав, але поки що не зізнаюся (сміється).

Олексій Комаровский, «Український футбол»
Заметили ошибку? Выделите ее и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить нам.
1. Сергей 28.06.2012 в 19:55
Ну вот и чудненько, раз нашли взаимопонимание! Теперь хоть из интервью можно будет почерпнуть больше информации о команде, а то при всех достоинствах Вильевича, из него надо было чуть ли не каждое слово клещами вытаскивать.
Подписывайтесь на новости
Реклама
Опрос 📣
Как вы оцениваете выступление Кривбасса
Всего ответов: 11