Закаливши сталь: Олег Таран

Колись, на зламі тисячоліть, ніколи не хапавшому зірок з неба "Кривбасу", підкорилось знакове досягнення – третє місце Чемпіонату України з футболу. Це при тому, що за шість попередніх сезонів в Українській Прем’єр-Лізі криворіжці максимум піднімались на шосту сходинку турнірної таблиці. Восьмим місцем завершився дебютний в ролі головного тренера "Кривбасу" сезон Олега Тарана, а вже через рік, сезону 1998/99, підопічні нашого героя стали бронзовими призерами першості. Наступного розіграшу "Кривбасу"  вдалось повторити бронзове досягнення, хоча те третє місце було з гірким присмаком. Перше коло чемпіонату криворізька команда завершила на другій сходинці і затяті оптимісти хоч і пошепки, та все ж наважувались говорити про можливу участь команди у Лізі Чемпіонів. Втім, витримати конкуренцію з боку донецького "Шахтаря" не вдалось. Того ж року був Фінал Кубку України… Далі були місця в інтервалі 9-ої-14-ої сходинки… Але факт залишається фактом: "Кривбас" свою історію написав і головною постаттю в цій історії є, і ще довго буде – можна не сумніватись, - Олег Анатолійович Таран.

Він був сильним футболістом, вміло доповнюючи свої футбольні чесноти старанністю, самовіддачею, що й дозволило Олегу Тарану досягти немалих висот у спорті №1. А почалось все з того, що в юному віці (в 13-ть років, щоб точніше) Олег Анатолійович – уродженець Орджонікідзе (Дніпропетровська область) вступив до київського спортінтернату – кухні, де варилось багато майбутніх футболістів, в тому числі й легендарних. Поставши перед шкільними тренерами в яскравому світлі, молодий нападник зміг пробити собі стежину до складу київського "Динамо". Втім, за два сезони виграти конкуренцію у більш досвідчених партнерів (а тоді це були Олег Блохін, Володимир Веремєєв, догравав Володимир Онищенко) Олег не зміг, провівши за киян трохи більше 5-ти матчів і жодного разу не відзначившись забитим голом. Але свою кваліфікацію таранний форвард Таран в цей час доводив у складі юнацьких та юніорських збірних СРСР: у 1977-му році він став бронзовим призером юнацького турніру УЄФА, у 1978-му – його переможцем, а в 1979-му – віце-Чемпіоном юніорського Чемпіонату Світу.

По-справжньому свій бомбардирський хист Олег продемонстрував футбольному суспільству в Одесі, втім, не в "Чорноморці", в якому опинився відразу після київського "Динамо", а в СКА, де в 43-ох матчах в Першій Лізі форвард відзначився 20-ма точними ударами. Відразу ж підоспіла пропозиція від московського "ЦСКА", в якому через різні причини прижитись Тарану теж не вдалось, і повернення на батьківщину… І хай не в зовсім рідний, але такий близький серцю Олега Анатолійовича Дніпропетровськ. Сімейна атмосфера в команді, патріотичні почуття, плюс прагнення реалізувати свій потенціал гнали молодого Тарана вперед і в складі "Дніпра" нападник за п‘ять сезонів наколотив суперникам 45 голів, допомігши своїй команді у 1983-му році стати Чемпіоном першості СРСР, у 1984-му та 1985-му роках – бронзовим призером, а в 1987-му – срібним. Індивідуально Олег Анатолійович удостоївся звання третього кращого футболіста сезону в СРСР (1983-ій рік) – одним словом, в "Дніпрі" майбутній тренер почував себе комфортно. Потім були ще виступи за запорізький "Металург", закордонні відрядження у "ВАК", де, до речі, Олег Таран став Чемпіоном Марокко, у ізраїльський "Хапоель" (Ціфрірім), шведський "Маркарід", німецький "ТСВ" і так плавно й завершилась кар’єра працьовитого футболіста.

Вперше із тренерським життям познайомився в "Дніпрі", втім рідною з точки зору тренерської діяльності для Олега Тарана була, є, і, напевно, ще довго буде команда криворізького "Крибасу". Здавалося б, перший сезон на чолі криворізців для Олега Анатолійовича надто вдалим і не назвеш – 8-ма сходинка, але ж в двох попередніх сезонах "Кривбас" фінішував на 14-му і 12-му місцях, тому прогресувати своїх підопічних тренер Таран змусив. Ну а сезони 1998/99 і 1999/00 в історію криворіжців, взагалі, вписані золотими літерами. Так, команда здобувала бронзу, але для "Кривбаса" тоді це було наче золото. В обох турнірах "Шахтар", який ставав віце-Чемпіоном, обходив колектив Олега Тарана на шість балів. Сезону 1998/99 "Шахтар" по ходу дистанції зазнав більше поразок ніж "Кривбас" (5-ть проти 3-ох). Колектив Олега Тарана в очних зустрічах із донеччанами взяв чотири очка із шести можливих, втім здобути срібло не дозволила зайва миролюбність: "Кривбас" 11-ть разів за сезон зіграв тоді внічию (більше, ніж будь-яка інша команда чемпіонату) – в той час як "Шахтар" очки із нижчими за класом суперниками не втрачав.

В наступному розіграші команда Олега Тарана знову постала перед футбольною Україною в яскравому світлі. Довгий час "Кривбас" серйозно претендував на срібло, але вирішальною стала очна битва криворіжців із донецьким "Шахтарем" за чотири тури до завершення змагань. "Гірники" тоді взяли гору над суперником зусиллями Андрія Воробея, Генадія Орбу та Сергія Ковальова – в "Кривбасу" аргументи знайшлись тільки в Геннадія Мороза, який майстерно виконав штрафний. Наступні поразки від "Ворскли" та "Динамо" вже були, в тому числі, спричинені психологією… Але гіркота срібної поразки, можна говорити, підсолодилась бронзовим  тріумфом – адже це був дійсно видатний для "Кривбасу" результат – два поспіль треті місця.

Не можна не згадати й фінал Кубка України-1990/00, в якому "Кривбас" в запеклій боротьбі поступився тоді київському "Динамо" (переможний гол наприкінці першого тайму забив Олександр Хацкевич). Додала барв криворізькій історії і участь в  міжнародних турнірах. В Кубку УЄФА – 1999/00 наші герої стартували з попереднього раунду (перший кваліфікаційний етап), в якому впевнено здолали азербайджанський "Шамкір" (3:0 і 2:0 – відзначалися Пономаренко, Паляниця, Мороз і двічі Симаков Олег). А от наступна стадія для "Кривбасу" виявилась непідкореною. Але ж соромно Олегу Тарану точно не було. В суперниках в "Кривбасу" була "Парма" – на той момент чинний Чемпіон Кубка УЄФА із Буффоном, Тюрамом, Каннаваро, Ді Вайо, Креспо, Діно Баджо у складі. 3:2 в Пармі (двічі Ді Вайо та одного разу Баджо відзначались за італійців, а за українців – Олександр Паляниця та Роман Монерєв) і 0:3 вдома… Ще один підхід (сезону 2000/01) завершився для "Кривбасу" трохи болючіше. В 1/64-ій фіналу криворіжці за всіма параметрами поступились французькому "Нанту" – 0:1 вдома  0:5 на виїзді. Але це був корисний досвід для  бійців Олега Тарана… Справжніх бійців.

 

Тренер, до слова, відкрив Україні не мало футбольних талантів. Саме в тому "Кривбасі" гучно заявили про себе Андрій Русол, Валентин Платонов, Геннадій Мороз (саме із "Кривбасу" Геннадій удостоївся дебютного виклику до лав збірної України, а згодом поповнив склад київського "Динам"о на чолі з Лобановським). Але для більшості гравців то є головний успіх їхньої кар’єри, і головна заслуга в цьому Олега Тарана.

В наступних сезонах "Кривбас" не піднімався вище 9-го місця. Часто змінювались тренери, а Олегу Анатолійовичу двічі доводилось виступати в ролі пожежника. На початку цього сезону Таран прийняв "Кривбас", змінивши на посту Віталія Кварцяного - і вже точно відомо, що розіграш 2012/13 стане кращим для криворіжців за останні 13 років… Кращим з точки зору результату, але, напевно, дуже поганим з точки зору закулісних ігор, невизначеності і інших чинників, які заважають футболу в цілому… Криворіжцям у звітному чемпіонаті вони не просто заважали, а висіли над ними дамоклевим мечем, втім саме ентузіазм, гідність, витримка Олега Тарана стали тими факторами, які допомогли "Кривбасу", без перебільшення, стати феноменом цьогорічної першості.

З середини осені "Кривбас" почав гарти на фоні неприємних інформаційних вибухів щодо проблем команди із фінансами. Зрештою, чутки про важке становище клубу стали реальністю. Футболісти багато місяців не отримають зарплату, а команді доводилось тренуватись в умовах, близьких до початку 90-их років.

Олегу Тарану не просто було в такій обстановці виконувати свою роботу: і дійсно, "Кривбас" перед зимовою перервою не вражав: кубкова поразка від "Севастополя", розгром (0:6) від "Карпат" і 12-те місце в турнірній таблиці після 18-го, останнього у 2012-му році туру…"Таран - самодостатній тренер, саме той, який необхідний "Кривбасу". Але ж розумієте, що сьогодні все залежить від інших факторів у футболі. Особливо в нашому, українському, дотаційному. Й усе це не спрощує складнощів роботи".   – чітко окреслював ситуацію Олександр Лівшиц і схоже, що, навіть, керівні особи "Кривбасу" очікували на те, що команда на заключній стадії чемпіонату буде боротись за виживання. По-іншому відреагував Олег Анатолійович: "Я  любові і співчуття не потребую. Я виконую свою роботу".

Виконання роботи у весняній частині чемпіонату ознаменувалось тільки однією поразкою, 4-ма мировими і 6-ма перемогами і місцем у верхній частині турнірної таблиці – і це, взагалі, за "антифутбольних" умов… Олег Таран і його підопічні довели, що не все у сучасному футболі вимірюється тільки грішми. Є ще й суто професійні, людські цінності.

Про рішення піти у відставку тренер повідомив після перемоги над "Карпатами" – останнього в цьому сезоні домашнього матчу криворіжців… У наставника просто увірвався терпець і навряд чи знайдеться хтось, хто б засуджував Тарана за таке рішення. Він багато енергій, емоцій віддав своїй роботі; роботі, за яку не соромно; але байдужість, невизначеність, якими оточений "Кривбас" протягом цілого сезону, вбила б залишки ентузіазму в душі найзавзятішого оптиміста. Сумно не через те, що Олег Анатолійович йде зі своєї посади, сумно через те, що це – по суті, може остаточно вбити "Кривбас", який, по великому рахунку, тримався завдяки тренеру.  

Семйон Ігор, ua-football.com