Кривбас: перші підсумки

  Підготовка команди до сезону розпочалася з чергових кадрових перетасувань. Закінчилися дії орендних контрактів з клубом у Антона Каніболоцького, Дмитра Льопи, Валерія Федорчука і Младена Бартуловіча. Були з команди відраховані албанці Хіді, Бульку та Бюлюкбаші. Причиною розставання з ними крилися у площі дисципліни. Залишив Кривбас і ще один албанець - Ансі Аголлі, у якого з дисципліною все більш-менш, але таке було рішення тренера, і пояснювалось воно бажанням Юрія Максимова будувати команду без легіонерів з далекого зарубіжжя. Ансі подався в чемпіонат Азербайджану, підписавши орендну угоду з клубом "Карабах". Повернулись до київського Динамо Воронков і Морозюк. Як видно, крім Хіді та Федорчука, всі втрати стосувалися лінії атаки. Свій кістяк з попереднього сезону Кривбас не зберіг, що зовсім не дивно з огляду на те, що майже весь кістяк складався з орендованих футболістів. Тому якою ж була радість криворізьких вболівальників, коли виявилось, що Кривбас почав вести самостійну трансферну політику. Судячи з кількості новачків, підписаних на контракт, керівництво клубу виділило тренеру на підсилення певну досить серйозну за нашими мірками суму коштів, а отже з самого початку ставило перед командою певні задачі. Для їх вирішення потрібна зіграність, розуміння гравців з тренерами, з партнерами. А велика кількість новачків, як того потребувала ситуація - це завжди ризик. Ризик, по-перше, що буде втрачено багато часу. По-друге, ризик, що вони можуть не "прижитися" у клубі і команді. Можливо, саме цей фактор зіграв найважливішу роль у трансферній політиці Максимова - брати гравців, можливості яких йому добре знайомі. Мова йде, звичайно, про його екс-підлеглих у Оболоні. За інших обставин, навряд взірець тренера упав би на Артема Штанько чи Дениса Васільєва, але ситуація вимагала заповнити ростер, а серед великої кількості гравців, яких була змога підписати, вибір тренера пав на тих, які принаймні не піднесуть неприємних сюрпризів, як було на початку минулого сезону. Ця логіка зрозуміла. Але незрозумілими у комплектації Кривбасу на сезон залишилися дві речі. Перша - це оренда Кирила Петрова, вірніше, не сам її факт, а умови, на яких капітан юнацької збірної України перебрався до Кривого Рогу. Піврічна оренда без жодних прав на гравця - це не ті умови, які зазвичай влаштовують клуби із завданням потрапляння у першу шістку Прем'єр-Ліги. В цьому аспекті ще хочеться згадати інтерес з боку Максимова до Владислава Калітвінцева. Не знайдеться такої людини, яка б не була впевненою у тому, що Динамо не віддало б цього гравця у оренду з правом викупу. Бажання Юрія Вільйовича допомогти українському футболу у вихованні молодих талантів, звичайно, шляхетне, але з точки зору клубу і вболівальників - навіщо брати гравця на даний момент не сильнішого, ніж ті, що є, знаючи, що його через пів-року заберуть? Тим більше, якщо надаючи йому ігрову практику ти йдеш десь у збиток собі? Тоді чому, питається, зі зборів було відраховано Богомазова, вже досить стиглого для першої команди? Питання залишається відкритим. Друге питання, не менш важливе - це ситуація з крайніми хавбеками. Пішли Бартуловіч і Морозюк, Кабахідзе на перевиховання відрядили до молодіжної команди. Хто залишився? Нікого. З натяжкою можна приписати сюди ще одного новачка - грузина Беку Гоцирідзе, але, навіть якщо уявити, що він колись таки стабільно заграє на правому фланзі, це - послаблення позиції. На фланзі лівому ситуація взагалі смішна. "Рудий", як вже було згадано, грає за дубль, а інший гравець на цю позицію - Аголлі, відданий в оренду. Тому і виходить, що без флангів не можна, а грати нема кому. Експерименти з використанням на цих позиціях Сердюка та О.Максимова поки що не даюсь тієї вигоди, якої могли б дати ті ж Аголлі і Кабахідзе, і це зовсім не камінь в город В'ячеслава чи Олександра, це факт. Відкрите питання №2. Ну і черговий транш дніпровської молоді - не більше, ніж обов'язкова програма перед спонсором. Хоча ні, Гоцирідзе коли залікує травми таки може не пройти цей виток своєї кар'єри під назвою "Кривбас" безслідно, а Євген Боровик, який у Дніпрі виявився непотрібним, став значущим підсиленням у Кривбасі. За п'ятибальною шкалою комплектацію команди можна оцінити на трієчку з плюсом, з приміткою, що ця комплектація ще не завершена. Відсутність "крайків" ще не раз відгукнеться на полі, навіть у такому короткому відрізку першості, як стартові п'ять турів.

  Найкращий матч: Кривбас - Карпати 0:0

  Власне, особливо вибирати не доводиться. Одна перемога в п'яти зустрічах - не найкращий результат. Але кожен матч слід розглядати як окрему історію, зі своїми драмами, експериментами, сюрпризами, героями і невдахами. Отож, поразку від Шахтаря багато спеціалістів назвали "класовою" і нахвалювали Кривбас за те, що гарно вибудована гра криворіжців не дозволила середній лінії гірників розкрити і 40% свого неймовірного потенціалу, а долю того матчу вирішила майстерність футболістів в окремо взятих епізодах зустрічі. Плюс, хтозна, як би все закінчилось, реалізуй Кривбас свої небагаточисленні але досить небезпечні моменти. Саме після тієї поразки футбольна громадськість Кривого Рогу заявила, що цей Кривбас - новий Кривбас, нова команда. Справжнім лакмусовим папірцем, який ці здогади міг підтвердити чи спростувати, став наступний матч з учасником Ліги Європи львівськими Карпатами. Тотальна перевага команди Юрія Максимова над суперником у середній лінії, як наслідок - 15-6 за ударами, 7-3 за влучаннями у ствір говорять самі за себе. Три з цих семи ударів взяв на себе каркас гостьових воріт, і, що важливо, в жодному з цих трьох епізодів Андрій Тлумак був безсилий. Тотальний нефарт - лише так можна було пояснити, чому львів'яни покидали стадіон "Металург" непереможеними. Слід зауважити, що в Донецьку Юрій Максимов виставив "ялинку", чи то пак міланівську схему 4-3-2-1. Проти Карпат футболісти Кривбасу розташуватись ще оригінальніше - 4-2-2-2. Жодна з цих схем не передбачає флангових півзахисників. Трохи видозмінилось розташування у наступному матчі проти Волині, таким воно і залишилось у четвертому та п'ятому турі, про що мова йтиме далі. Матч з Карпатами запам'ятався ще й тим, що це, поки що, єдиний матч, в якому Кривбас грав, а не мучився на полі.

  Найгірший матч: Волинь-Кривбас 0:0

  Отож, проти команди Кварцяного Юрій Максимов виставив 4-4-2 з ромбом (читай-діамантом, кому як завгодно) в середині поля. Та парадокс в тому, що всі чотири півзахисники у тому матчі (Валєєв, О.Максимов, Рожок, Куценко) - це центральні півзахисники. Ромб якраз таки вимагає наявність флангових хавбеків. Ставка була зроблена на активні підключення до атак крайніх захисників Кіцути і Андрієнка і допомогу їм від центральних півзахисників Рожка і О.Максимова. Хід матчу у Луцьку наявно показав, а наступні два матчі ще раз підкреслили, що з дисбалансом в атаці далеко не пройдеш. Ставка тоді була зроблена на контр-атаки, але жодної контр-гри Кривбас не продемонстрував. А все тому, що всі випади завершувались на третій-четвертій передачі. А все тому, що команда грала пішки. А все тому, що нема кому бігати і відкриватись, робити рейди, брати гру на себе. А все тому, що команда недоукомплектована, як наслідок - розбалансована в атаці. Небагато чим від ходу цього матчу відрізнявся хід матчу четвертого туру проти Іллічівцю. "Ми поговорили, вказали їм (гравцям Іллічівця в перерві - примітка Є.Б.) на помилки і на те, як буде грати суперник - нічого не буде, примітивна навала. Намагались заспокоїтись і почати більше контролювати м’яч. Коли нам це вдалося – заволоділи перевагою. Але гол вийшов не логічний" - скаже потім Ілля Близнюк на прес-конференції, і буде правий. Цей матч також міг сміливо претендувати на нашу "Золоту малину". Нечасто трапляється, щоб єдиний переможний матч в сезоні за змістом гри був одним з найгірших, але це якраз той випадок. Для Іллі Близнюка, який славиться перш за все вмінням проаналізувати суперника і вибудувати гру своєї команди зважаючи на всі його сильні і слабкі сторони, не було проблемою відрізати лінію нападу Кривбасу від півзахисту. А активно допомагав йому в цьому сам півзахист Кривбасу. Замість позиційних атак і неквапливого розважливого розіграшу м'яча середня лінія робила постійні закиди вперед на Андрія Воронкова, що не просто не давало результату, а робило гру криворізької команди нудною та одноманітною, можливо, навіть, прямолінійною. Та Фортуна тоді була поблажливою, подарувавши нам три пункти. Та і за кількістю ударів/влучань суперника ми тоді таки "перебили", на відміну від Луцького матчу, тому саме 0:0 з Волинню займають цю "почесну" номінацію.

   Найкращій гравець: Євген Боровик/Олександр Максимов

  До останнього вагався, кому з названої двійки віддати номінацію. У підсумку нікого не обділив. Обидва заслуговують називати себе кращим на старті сезону. Боровик - сама надійність в воротах, на своїх плечах витягнув матч з Волинню, у всіх п'яти матчах демонстрував чудову гру як на лінії, так і на виходах, завжди контролював увесь карний майданчик, гарно розпочинав атаки введенням/вкидуванням м'яча у гру. Щоправда, єдина помилка, якої він припустився, коштувала Кривбасу голу і двох очок в матчі з Оболонню (пішов на перехоплення, але зупинився і почав повертатись у ворота, відкривши кут, куди і пробив Котенко), але це така дрібниця поряд з тими подвигами, які Євген виробляв у воротах протягом сезону. Багато в чому саме його заслуга, що Кривбас іде на третьому місці за пропущеними голами в трьома "банками", поступаючись лише лідерам Дніпру і Шахтарю (по 2). Слід зазначити, що Євген двічі потрапляв до збірної туру за версією інтернет-порталу football.ua. Також найвищих похвал заслуговує капітан команди Олександр Максимов. Немає жодного матчу, в якому б до нього були претензії. Займаючи місце центрального півзахисника, Олександр пашить за чотирьох - за себе, за правого півзахисника, якого немає, за Дениса Андрієнко, який підключається до атак тільки по святах, і за нападників, забиваючи м'ячі. Те, що обидва голи Кривбасу належать саме йому - не лише символічно, а й справедливо, тому що виконуючи мабуть найбільший об'єм роботи на полі він виконує його з найвищим коефіцієнтом корисних дій. Олександр допомагає всім - і захисникам, і нападникам, завжди страхує партнерів, опиняється в потрібний час в потрібному місці, може підбадьорити футболіста, або ж, навпаки, прикричати, заспокоїти. Справжній капітан.

  Гравець-розчарування: Рінар Валєєв

  Одразу хочеться зазначити, що це не спроба повісити всіх собак на комусь одному. Серед новачків, крім Боровика, розчаровують ВСІ. Абсолютно всі, без винятку. Хтось більше, а хтось менше. Наприклад, Сергій Рожок виглядає слабше від Валєєва, але за нормальних обставин, коли б у команді була достатня кількість гравців атакувального плану, Рожок справедливо би "грів" лавку. Валєєв за своєю природою - атакувальній півзахисник. Перший матч проти Шахтаря він розпочинав на своїй позиції, склавши тандем з Валерієм Куценко. Пам'ятається, перед своїм переходом до Кривбасу в одному зі своїх численних інтерв'ю Валєєв сказав, що він - взагалі форвард. Та весь минулий сезон в Оболоні він провів саме на цій позиції, до цього всі звикли. Так от. Гра проти гірників для нього завершилась на 26-й хвилині, і причиною тому стала не травма, а те, що він не ввійшов у гру. Не дивлячись на це, матч другого туру він знову розпочав у старті, і знову провалив. Ті козирі, які в нього є, а це перш за все швидкість, він не то, щоб не використовував, а й не проявляв зовсім. Зараз, після травми Даниловського, Валєєву знаходиться місце на полі, але тепер він діє як яскраво виражений опорний півзахисник. Доречі, досить непогано. Принаймні, відсутність Даниловського не є відчутною. Але саме як атакувальний півзахисник Рінар себе в Кривбасі не знайшов. Після його відрядження в оборонні редути і травми Гоцирідзе Максимов вимушено змінив схему. Після Карпат і 4-2-2-2 - Волинь і 4-1-2-1-2. Про підсумки - трохи вище, в розповіді про найгірший матч. Повторюсь, наприклад Сергій Рожок, Денис Васільєв, Лінас Клімавічус демонструють набагато нижчий рівень, ніж Валєєв, але на них не покладали таких надій, як на Рінара, і їх погана гра не має такого відображення на грі і результатах команди, як у випадку з 88-м номером Кривбасу.

  Надія: Дмитро Хомченовський

  Глядачі, які постійно слідкують за матчами дублю Кривбасу одразу запримітили цього півзахисника за його швидкість і техніку. Прийшовши пів-року тому з Донецького Олімпіку, Дмитро одразу став одним з лідерів криворізької молодіжки, доклавши руку до дивовижного підйому команди з 14-го на 7-ме місце в таблиці чемпіонату дублерів своїми 5-ма м'ячами у 13-ти іграх. Після відрахування зі зборів першої команди Андрія Богомазова, прізвище якого було на слуху, якось не вірилось у те, що комусь із молоді є шлях в основу. Та Юрій Максимов спростував ці здогади, випустивши Хомченовського на останні 19 хвилин матчу з Оболонню. За відведений йому час Дмитро встиг виконати декілька фінтів і забігань, демонстрував швидкість і готовність до "брудної" роботи, а найголовніше - не губився серед більш досвідчених партнерів. Буде несправедливо, якщо він не отримає свій шанс у найближчих іграх, можливо, навіть, зі старту. Гравці саме такого плану здатні якщо не вирішити проблеми Кривбасу в атаці, то хоча б внести у неї різноманітність, а це нам вкрай необхідно.

Євген 'jabbar' Бурлаченко, спеціально для kryvbas.at.ua